Плотніков Богдан, 3 курс, Черкаський професійний автодорожній ліцей 

Вчитель, що надихнув на написання есе -  Цокур Наталія Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, яка розпочалася в Україні у 2014 році, триває вже понад тисячу днів. Кожен з цих днів залишив слід не лише на карті країни, а й у серцях мільйонів українців. Війна змінила життя багатьох, і я не виняток. Мій шлях за ці 1000 днів був наповнений різними емоціями, важкими випробуваннями та моментами, які назавжди залишаться в пам'яті.

З початком війни багато українців усвідомили, що справжнє щастя — це не матеріальні блага, а мирне життя, без постійного страху за своє майбутнє та без болю втрат.

Особисто я пам'ятаю той момент, коли усвідомив, що мир більше не є чимось самим собою зрозумілим. Це відчуття розгубленості та тривоги виникло вперше, коли на новинах з'явились повідомлення про перші бої та загиблих.

Мій шлях протягом цих тисячі днів включає численні зміни: від прагнення знайти відповіді на питання «чому?» і «як так сталося?» до бажання зрозуміти, як я можу допомогти.

Перший час війна здавалася чимось далеким, але з кожним днем вона ставала все ближчою, особливо коли почали приходити новини про загиблих у моєму місті. Це були не лише незнайомі імена, це були люди, яких я знав особисто.

Під час війни я побачив, наскільки важливо підтримувати одне одного. Я вирішив не залишатися осторонь і почав брати участь у волонтерських ініціатив.

Це був мій маленький внесок у спільну справу, спосіб допомогти тим, хто був на передовій, і тим, хто постраждав від війни. Волонтерська діяльність стала для мене не лише способом допомогти іншим, але й можливістю знайти однодумців, людей з добрим серцем, які готові боротися за справедливість та допомагати тим, хто потребує підтримки.

Однією з найбільш пам’ятних подій за цей час стала поїздка на Схід. Це була перша моя поїздка в зону бойових дій, і я навіть не уявляв, що побачу.

Там, на передовій, я побачив реальність війни — не в телевізійних сюжетах, а на власні очі. Це були зруйновані будинки, зранені долі, люди, які попри все намагаються жити далі. Найбільше мене вразило те, як наші захисники трималися і зберігали дух навіть у таких важких умовах. Вони залишалися сильними та впевненими у тому, що борються за свободу і майбутнє своїх рідних та близьких.

Ці 1000 днів війни багато чому мене навчили. Я зрозумів, що важливо цінувати кожен момент миру і можливість спокійно жити.

Війна відкрила для мене нові горизонти, показала, як багато в житті залежить від нашої готовності боротися та підтримувати один одного. Я змінився, і змінилося моє ставлення до багатьох речей. Тепер я розумію, що наша країна — це не просто територія, а люди, які щодня роблять свій внесок у її розвиток і захист. І цей внесок не завжди про героїчні вчинки, а іноді про прості, але важливі речі - підтримати близьких, допомогти незнайомцю, не залишитися байдужим.

Мій шлях за ці тисячу днів війни — це шлях усвідомлення, боротьби, сили і надії.

Кожен день додавав нових барв до картини мого життя, і хоча ці барви не завжди були світлими, вони допомогли мені стати тим, ким я є сьогодні. Я сподіваюсь, що настане день, коли ми зможемо відзначити тисячу днів миру, а не війни. І я докладу всіх зусиль, щоб цей день настав якомога швидше.