Я не міг повірити, що війна почалася. Шокували обстріли: прилітало по наших домівках, свистіло над головою. Бувало, що ховалися в підвалах, але вижили і переїхали в Запоріжжя.

Спочатку ми виїхали в село Лобкове і там сиділи десять місяців. У мене двоє синів, і вони нам возили їжу через «дорогу життя», ось так ми і виживали. Було шість чоловік із усього села. А як почали в село заходити рашисти, тоді ми вирішили виїхати.

Ми все втратили. Домівку втратили. Не знаю, як далі будемо жити. 

Зараз мешкаю в Запоріжжі. Орендую квартиру, працюю на заводі. Потихеньку викручуємося. А що буде далі, поки не знаю.