У доньки  23 лютого день народження, а 24-го я збиралась на роботу. Я медсестра, працювала в лікарні. Зранку прийшла на роботу, і там мені сказали, що почалася війна.

З самого початку почалося скуповування всього, що було, і, звісно, все швидко закінчилося. Магазини зачинилися. З перших днів була нестача продуктів, а потім почали потроху магазини відчинятися.

Діти виїхали раніше. Зять – поліцейський, і їх раніше вивезли, а я залишалася. Та коли прилетіло біля будинку, потрощило дах і вилетіли вікна, тоді я вирішила виїхати. Це було важко: нас три дні не пропускали. Змогла вибратися тільки 27 квітня. Ми їздили на блокпост, і нас там тримали, але не пропускали. 

Через три дні почали випускати на вибір по одній машині Я їх дуже просила, і нас пропустили. Страшно було виїжджати, бо машини обстрілювали.

Найбільші труднощі – це пошук житла, безгрошів’я. Ми виїхали з дому, і все перевернулося з ніг на голову. Дякуємо, що допомагають нам продуктами Василівська громада, Фонд Ріната Ахметова. Звісно, тяжко. Ми вже вісім місяців поневіряємося по хатах. Зараз двоє дітей виїхали в Німеччину, а я зі старшою дочкою в селищі Рокитному під Києвом.

Дуже хочеться додому. Онуки також потерпають від усього  цього. У них навчання онлайн, і то інтернету немає, то зв’язку.

Завдяки своїм дітям я впевнена, що буде перемога. Ми переможемо, і все налагодиться. Ми всі віримо, що Україна переможе. Зараз наші люди стали всі разом на захист своїх територій, і ми віримо, що перемога буде за нами.