Наталія має багато труднощів, пов’язаних з війною. Але найтяжче для неї те, що вона не може поговорити з сином

Я зараз у Павлограді. Мій синок – військовий. Він потрапив у полон, зараз на російській стороні. Поранений, лежить у госпіталі. Мені 56 років.

24 лютого почали обстрілювати всю Україну. Я дізналася про війну з новин по телебаченню. Збиралася на роботу, а мені зателефонували та сказали, що не потрібно вже йти, бо війна. Трохи згодом все налагодилось і зараз я працюю на тому ж самому місці.

Через війну маю великі фінансові труднощі. І, звісно, за сина переживаю. Я не можу з ним спілкуватися, і це - найважче. Однак, є й зворушливі моменти: люди допомагають одне одному, підтримують, фонди надають гуманітарну допомогу.

Так хочеться, щоб війна скінчилась швидше! Щоб синочок повернувся з полону, щоб усе було добре.