Моспанюк Владислава, учениця 10 класу КЗ "Лозівський ліцей №10"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Полежко Ольга Сергіївна

Війна. Моя історія.

Війна... Напевно, немає у всьому світі страшнішого слова. Ніякі епідемії, стихійні лиха, аварії чи невиліковні хвороби не спричиняли таку кількість лиха і страждань, принесених нелюдами нашому народові. Як ще далеко вони зайдуть у своєму безумстві і злобі? Світ мовчки дивився, давши ілюзію вседозволеності. Але ми, українці, за увесь цей час довели: їм більше не дозволено. Ми не пасажири третього класу з “Титаніка”, яких вважали приреченими, бо це - наша земля, наш народ, наша історія.

Погодьтеся: неможливе справжнє існування людини без розуміння жити для Вітчизни, для народу. Через кожне українське серце проходить біль, відчай і водночас нестримне бажання жити - заради майбутнього країни, заради миру.

Моє дорослішання відбулось у 2014, коли мені було пять. Я пам'ятаю найхолоднішу весну у своєму житті. Ті спогади постають, ніби кадри з фільму. Тут я  чую вибухи та постріли.

Ось пам'ятаю теракт на вокзалі Донецька, а ще - свого іграшкового ведмедика, якого я так і не встигла забрати з садочка. Кривава і цинічна війна, розв'язана у 2014, в іншому образі прийшла на українську землю 2022 . Вона змінила нас. Чи не так?

Ми усвідомили, що разом - єдині і непереможні. Стоїмо міцно, як ніколи, хоч градус  поступово збільшувався і   зростала напруга, але кожен розумів одне: ми маємо вистояти, щоб продовжувати жити. І ми жили. Кожен по-своєму, та зі спільними ідеями, мріями і планами. Народившись і виросши на цій землі, ти вкорінюєшся тут назавжди, бо інакше і бути не може.

І я жила, навчалася, дихала нашим повітрям, милувалася природою, багато читала. І не припиняла щоразу дякувати нашим захисникам, що маю таку можливість. Замовляла книги і приладдя для творчості на пошті, разом із друзями ми створювали обереги, писали листи воїнам, виготовляли окопні свічки та маскувальні сітки.

Хотілось не гаяти час, усе встигнути, бути корисними. Закінчивши школу мистецтв, я захопилася створенням ескізів муралів та поштових марок на патріотичну тематику, адже народна мудрість стверджує:  “роби те, що вмієш найкраще”.  Моя мрія - стати художницею, увіковічнити славу і доблесть наших захисників, що поклали своє життя на вівтар великої Перемоги.

Переконана, що одного дня на стіні багатоповерхівки Харкова, Донецька чи Києва я реалізую свій проєкт “ Заради миру”

А на конвертах зявляться марки із зображенням мужніх захисників, це - “Да Вінчі, “Сухар”, Олександр Мацієвський і ще багато-багато мужніх героїв, чиї імена назавжди в наших серцях.

Хтось, можливо, подумає :”Ще мала”, але це не так, бо я і усі ми маємо великі серця, що бються в одному ритмі. І кожен з нас робить свій внесок задля перемоги.

Моє життя, як і багатьох співвітчизників, змінила війна, але ми навчилися цьому протидіяти, стояти міцно, тримати себе в руках. Зараз я допомагаю сестрі розміщувати новини на інтернет-каналах. Дуже важливим є доносити правдиву інформацію, запобігати трагедіям.

Сигнал “повітряна тривога” вже сприймається не панічно, а як певний алгоритм дій. Волонтерство - благородна справа, яка рятує життя. Усі ми обєднані великою ідеєю. Борімось та допомагаймо один одному.

Дорога важка, але значна її частина вже пройдена. Наша єдність - це рушійна сила, що не має меж. Скільки б вогненних куль не впало на нас із неба, і скільки б наш світ не похитнувся від усіх втрат і руйнувань - ми вистоїмо, ми - разом, ми - одне ціле. Перемога настане неодмінно. Про неї буде написано на перших шпальтах видань, створено багато книг, оспівано в піснях, вона буде в серці кожного українця. І щлейф незламності, сили, свободи, волі і перемоги навіки прикріпиться до кожного українця-патріота та буде дивувати світ як феномен надлюдини, наднації. Без пафосу, без прикрас...

Слава Величному українському народові!

Слава Збройним Силам України!

 Слава Україні!