Ми мешкали в Степногірську до війни і під час війни, але вже півтора року як виїхали в Запоріжжя. Мені 40 років.

Про початок війни дізнались з новин в інтернеті. Я збирала дитину до школи, і тут почали дзвонити знайомі, тоді вчителька написала, що в школу йти не потрібно.

Вода у нас відразу пропала, її взагалі не було. Ми ходили до криниці кожен день, світло також вимикалося через вибухи. У нас в літній кухні був газовий балон, і ми там готували їжу. А люди з квартир готували у дворах на багатті.

Коли в двір прилітало, коли бігали в підвал ночами, то вже сил не було, і ми з дитиною вирішили виїхати. 

Шокували вибухи. Страх за дітей. Кожен день ми жили в страху. 

Ми виїхали у Запоріжжя, тому що це недалеко від дому. Вдома мої батьки залишалися. Згодом вони переїхали. 

На мою думку, було б гарно, щоб війна скінчилась якнайскоріше.