Демиденко Іванна, 9 клас
Степанківський ліцей - заклад загальної середньої освіти Степанківської сільської ради Черкаського району Черкаської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Брик Марія Юхимівна

Чому бути українцем – це моя суперсила…

Обмірковуючи цю тему, я прийшла до висновку: ми, Українці й Українки, – громадяни найсміливішої нації, яка сьогодні відстоює своє право жити у вільній і незалежній державі. І саме в цьому суперсила!

Кожен із нас хоче бути справжнім українцем, оскільки наша нація у багатьох викликає саму справжню гордість. Щоб зрозуміти це в повній мірі і в цьому переконатися, достатньо поглянути на історію країни та її сьогодення. Історія переповнена прикладами того, як наші співвітчизники здійснювали героїчні подвиги, боролися за суверенність нашої країни.

Чи пишаюся я тим, що я українка? Відповідаю: я щаслива, що народилася в Україні. Мені і моїм одноліткам – нащадкам славних запорожців – є чим гордитися.

Повернімося в історію і погляньмо на наших славних запорожців, які боролися за свою землю більше, ніж триста років тому. Їхня мудрість, сміливість, жага до перемоги прослідковується у мужніх воїнах ЗСУ, яких ми називаємо ангелами-охоронцями Землі Української.

Уся історія моєї Батьківщини – це тернистий шлях до незалежності. Згадаймо тих, хто боровся за неї. Це і козаки, і Січові Стрільці, і УПА. Повертаючись до сьогодення, хочу поділитися роздумом про те, якою популярною стала пісня Січових Стрільців «Ой у лузі червона калина похилилася». Вона вмить підняла дух українській нації на початку повномасштабного вторгнення, яке розпочав новітній кат путін та «брацкій народ» у лютому дві тисячі двадцять другого року.

Незабутньою сторінкою історії для нас є Революція Гідності, коли народ зробив свій вибір: жити по-європейськи, а не йти на поклон до «старшого брата». Назавжди запам’яталися українцям слова справжнього сина ( вірменина за національністю) Сергія Нігояна, який процитував слова Тараса Шевченка:

Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає
За вас правда, за вас сила
І воля святая.

А потім – 2014 рік… Саме тоді і виявилося: хто справжній, а хто «моя хата скраю». На боротьбу пішли найкращі.

У моїй родині у серпні 2014 року загинув Ситник Володимир Миколайович. Він закінчив Черкаський пожежний інститут, потім здобув ще одну вищу освіту, проживав і працював у Донецьку, рятував домівки українців, які попали у горнило війни. У ті дні Володя не приховував свій вибір, він рішуче зайняв проукраїнську позицію, вороги двічі брали його «на підвал», там і закатували, переламавши йому ребра, ноги, руки…

А вдома його чекали старенькі батьки… Та не судилося зустрітися… Спочатку був похований як невідомий, а пізніше перепохований у своєму рідному селі. Це лише одна історія, а скільки їх було і є сьогодні!

Світ захоплюється нашими воїнами, нашими командирами. Тисячі імен, тисячі героїв…

Сьогодні на наших очах твориться історія… Пройде час, закінчиться війна, наступить Мир, і стануть головними героями книг і кінофільмів ті, хто не пошкодував свого життя у цій смертельній боротьбі за волю, незалежність, демократію.

Мене особисто вразив героїчний подвиг Василя Скакуна, українського воїна, сапера інженерно-саперного відділення батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти. Він 24 лютого 2022 року замінував автомобільний міст Генічевськ-Арбатська Стрілка, щоб не пропустити колону танків, яка їхала на Київ, підірвав міст ціною власного життя. Загинув у перший день війни… Йому посмертно присвоєно звання Героя України.

Не можу не згадати першого добровольця, якому присвоєне звання Героя України прижиттєво – Дмитра Коцюбайла. Прадід Дмитра воював у складі УПА. Правнук не підвів його. Він у бою більше переживав не за себе, а за своїх побратимів, рятував їх, ризикуючи своїм життям. Це біля його труни стояв на колінах командуючий ЗСУ Валерій Залужний. Він, як ніхто, знав, якого сина втратила Україна.

Сколихнула Україну і звістка про одного з «привидів» Києва - Андрія Пільщикова з позивним «Juice». Ніби невидимки раптом з’являлися українські пілоти у небі над Києвом і знищували рашистські колони танків, вступали у бій з переважаючим ворогом (три літаки проти семи). Серед них був і «Juice» - мужній, принциповий, безкомпромісний, завжди до кінця відстоював власну думку, активно виступав у західних медіа, зокрема в питанні надання Україні сучасних літаків F-16. Добре володіючи англійською мовою, зустрічався навіть з американськими конгресменами щодо постачання літаків. Мріяв повоювати з ворогом на F-16…

Скільки ще їх – відомих і невідомих Героїв України – щодня вступають у бій з ворогами, захищаючи нас із вами, і я по-справжньому пишаюся ними і вдячна долі за те, що я кровинка цієї нації.

У чому ж незламність духу і сила української нації? У єдності і згуртованості, у безмежній любові до рідної землі (недарма ж нас називають націоналістами).

Що я роблю заради Перемоги. Перш за все, я стараюся добре вчитися, у цьому році захищатиму свою наукову роботу в МАН, бо Україну треба відбудовувати, а для цього потрібні спеціалісти. А ще, як і сотні тисяч моїх земляків, буду донатити, займатися волонтерством, щоб швидше наші воїни вигнали ворогів з нашої землі.

Вірю у праведність Шевченкових слів:
І на оновленій землі
Врага не буде супостата.
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.

Українській нації – бути! Гордімося тим, що ми українці.