Камчатна Анастасія, 16 років, 11 клас, ОЗО "Морозівський ліцей імені дениса Поповича"

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Алла Миколаївна Пилипенко

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

8 років назад. Саме тоді війна розпочалася для мене. Восьмирічна дівчинка, яка до цього часу жила в мирній країні і навіть не думала про те, що такі події торкнуться і її. Для неї навіть слова цього не існувало. Йшли роки, і з плином часу війна не відкривала їй своє обличчя. Чи, можливо, мені так тільки здавалося? Можливо, обличчя війни й не було повністю мені відкрите, але я точно знала, що вона є. Ще у п’ятому класі почала усвідомлювати, в який час ми живемо, і серед моїх віршів з’явився один, який мав назву «Сон чи війна». Тоді я ще не бачила війну на власні очі, але в рядках моєї поезії, ніби пророчими, стали ці слова:

Знову вимкнули світло, знову погасли свічки. Може, сон страшний наступає, А може, і вороги? Не відрізняю вже сон від війни. Ангели, прийдіть на допомогу. Але пуля залізна, міцна. «Що вам робити, ангели? Як врятувати всім нам життя? Як?» – запитало в Бога дитя.

Як ми знаємо, існує три основні реакції на якусь несподівану подію: стій, бий або біжи. В одних війна викликає страх, в інших – злість, але що вона викликала в мене? Ймовірніше за все – нерозуміння того, що відбувається, незнання, на що здатен світ, та уявлення, на що можуть бути здатні люди. Та якою з основних трьох реакцій була моя на початок повномасштабної війни? Відповідь одна – стій. Я була неспроможна поворухнутися. Це тривало секунду, та здавалося, що вічність.

Думаю, ця реакція передалася мені генетично. Вся моя сім’я мала однакове відчуття в той момент. Ми вирішили, що залишимося в своєму селі та працюватимемо, щоб мати змогу допомагати нашим військовим.

Життя бодай кожного українця змінилося. У нас тепер інші думки, але те саме серце. Ми перевіряємо новини, карту повітряних тривог, донатимо у фонди підтримки ЗСУ, віримо і впевнені в нашій перемозі.

У перший день повномасштабної війни зміни, яких ми зазнали, допомогли нам усвідомити всю важливість підтримки, вміння зберігати спокій. Цей день означав, що надалі всі українці мають бути сильними, як ніколи до цього.

Наша сім’я була дуже стурбована, всі переживали, але це допомогло нам згуртуватися. Ми почали більше підтримувати одне одного, звертати увагу на емоційний стан кожного із членів родини.

Про війну дізнався увесь світ. Тепер жителі Європи знають, хто є ворогом, і не мають ніяких сумнівів, що Україна переможе. Світ найбільше вразила війна, що розпочалася в ХХІ столітті, а мене – сила, сила українського духу, вміння боротися за своє та своїх. Так допомагати може тільки наш народ! Незалежно від того, хто ми за професією, якої статі, національності, де живемо, і скільки нам років. Кожен обрав свій шлях і захищає свою рідну неньку Україну, не віддаючи ворогу жодного клаптика нашої землі.

Кожного дня ми чекаємо, коли закінчиться війна і настане День Перемоги. Але що буде потім? Мир? Але що це таке? Думок дуже багато, варіантів розвитку подій ще більше… Кожна людина знаходить мир для себе в чомусь конкретному, важливому тільки для неї. Я також шукала відповідь на це питання. Складні міркування виявилися марною тратою часу, адже питання є таким простим, то, ймовірно, і відповідь має бути такою ж. Незадовго після початку повномасштабної війни я почула цю відповідь, вона складалася всього з восьми слів: «Коли буде спокійний сон, тоді буде мирне життя». Це і буде миром для мене і всієї нашої країни.