Від Ворожби до кордону з Росією всього п’ять кілометрів. У перший день війни я почула, як трасою іде техніка. Я почала плакати, бо зрозуміла, що почалось щось страшне. Тепер обстріли тривають постійно. Сусідку вбило осколком минулого року. Не завжди можна встигнути добігти до сховища. Магазини і аптеки зараз не працюють. За пенсією я їжджу до Конотопа. Харчуюсь продуктами з городу. Виживаємо з чоловіком, як можемо. Чекаю миру та дуже хочу закінчення війни. Сподіваюсь, що Ворожбу відбудують, бо у місті багато руйнувань. Росіяни б’ють по звичайним людям. Вони знищили школи та лікарні, забрали у нас нормальне життя.