У мене було звичайне життя. Не думала, що Соледар будуть обстрілювати з першого дня війни. У мене не було чіткого бачення про майбутнє. Не було води, світла й газу. Стріляли постійно, мені було дуже страшно. Я не розумію, як таке могло статись, як війна.

В Росії у мене було багато друзів, зараз я з ними не спілкуюсь. 

Я виїхала з дітьми в Кривий Ріг. Дорогою ми подолали затори. Я довго шукала квартиру, але знайшла. Зараз дуже хочу повернутись в Соледар. Міста вже немає, але я все ж таки повернусь. В це сильно вірю та цим живу.