Шеремета Станіслав, 19 років

м. Харків

Комунальний заклад «Харківська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №11 з поглибленим вивченням окремих предметів Харківської міської ради Харківської області»

Есе на тему «Один день»

Один день… 12 квітня 2014 року почалася війна на сході України. Цей день змінив життя та історію українців.

Мені було всього 9 років, я ще не розумів, що на Донбасі почалися бойові дії. Російськими загонами, керованими офіцерами спецслужб РФ, були захоплені українські міста – Слов’янськ, Краматорськ і Дружківка. Поступово конфлікт набирав міжнародного характеру й став продовженням російської збройної агресії проти України, охопив частини Донецької і Луганської областей.

Російсько-український конфлікт триває вже сім років: ідуть обстріли, кількість поранених і загиблих українських бійців збільшується, руйнуються міста й села, страждає мирне населення. За цей час утворилися самопроголошені «республіки» Донбасу, які намагаються збройним шляхом встановити свій контроль над Донецькою областю, протидіють українській культурі, поширюють сепаратизм, використовуючи всі засоби «гібридної» війни.

Я бачив, як містом ходили озброєні військові патрулі. По Московському проспекту на фронт прямували колони військової техніки. У небі мого міста літали гелікоптери, які перевозили поранених захисників України.

Я пам’ятаю, як волонтерські організації збирали теплі речі, ліки, харчі для добровольців, які захищали територіальну цілісність нашої Батьківщини.

Зараз мені 16… Я розумію, що Україна стала майданчиком військових дій. Сотні тисяч переселенців змушені були покинути свої домівки, рятуючи життя собі й рідним. Страждають мільйони людей, які стали заручниками всієї цієї історії.

Відголоски війни я відчув на собі, коли під час Маршу єдності у Харкові в результаті теракту 22 лютого 2015 року загинув учень моєї школи Данило Дідік. Данило брав участь у мирній ході на підтримку єдності України, але внаслідок вибуху отримав тяжку черепно-мозкову травму. Не приходячи до тями, хлопець помер. Щороку учні школи вшановують пам’ять загиблого героя: започаткували традицію проведення аукціону «Баш на баш пам’яті Дані Дідіка». У 2018 році на будівлі школи було розміщено пам’ятну дошку Данилові й Герою України Василю Мельникову.

Я усвідомлюю, що будь-який конфлікт між двома державами потрібно вирішувати мирним шляхом. Перемир’ям між сторонами воєнного протистояння намагатися відвернути загрозу більш масштабної війни в Україні, припинити кровопролиття.

Населення України – від Чопу до Сватово, від Чернігова до Криму – складається з представників різних культур, які сповідують різну релігію, мають різноманітні традиції. На мою думку, кожна особистість індивідуальна, і насильство не повинно мати місце в житті людей. Невідповідність людини вигаданому ідеалу призводить до агресії, насильства, екстремізму. Така ситуація спостерігається в останні роки в Україні. Людство повинно навчитися поважати не тільки себе, але і свій народ зокрема, виступати проти будь-якого роду прояву дискримінації та усувати стереотипи, що склалися. Виявляючи терпимість, ми сприяємо припиненню воєн і розбіжностей.

У повсякденному житті толерантність – це не бездіяльність, а активна життєва позиція, суть якої полягає не стільки в тому, щоб терпіти чужий спосіб життя, поведінку, звичаї, почуття, думки, ідеї або вірування, але й охоче визнавати та приймати поведінку, переконання й погляди інших людей, які відрізняються від свої власних.

Разом з тим, прояв толерантності, який співзвучний принципу поваги до прав людини, не означає терпиме ставлення до соціальної несправедливості, злочинів та правопорушень, відмову від своїх поглядів або поступки перед чужими переконаннями.

Силу ніколи не варто застосовувати, бо насильно стійкий мир не встановити!