Так, війна внесла зміни до нашого життя. Діти розпочали навчання он-лайн замість нормального навчального процесу. Батько дітей, мій чоловік, втратив роботу. Страшними стресами, особливо для дітей, були ракетні обстріли Краматорська, звуки вибухів та жахливі картини їх наслідків. На очах моїх дітей постраждала їх школа №15, у якій вони починали навчання. Нині школа напівзруйнована внаслідок обстрілу. Також постраждало житло багатьох знайомих. Травмуючим став для них і той факт, що з міста виїхали друзі, виник майже повний вакуум спілкування. Діти були змушені сидіти вдома, втратили рухову активність, нормальний апетит, часто страждали на головні болі. Щодо харчування також можна сказати, що воно не було цілком задовільним, адже ми максимально економили кошти на прожиття. В результаті (як потім з'ясувалося) у молодшої дочки виявився дуже низький показник вітаміну D.

Через те, що з нашого міста виїхали медичні заклади і лікарі, мої батьки, а згодом і я з дітьми, врешті решт були змушені виїхати з Краматорська до Білої Церкви (це місто як дислокацію евакуації обрали батьки), де ми змогли продовжити лікування сколіозу моєї старшої доньки (дитина має інвалідність). Шокували обстріли та їх наслідки, масовий від'їзд родичів та знайомих із міста, пусті вулиці міста, спустошені полички у супермаркетах, закриття багатьох магазинів та установ. Згодом постачання продуктів до міста налагодилось, але тоді почали шокувати ціни.
Найбільше шокувала постійна смертельна небезпека через обстріли.

У деяких районах міста припинялася подача води. Деякі потрібні для моєї мами медикаменти ми змушені були отримувати поштою від родичів.