Я працював водієм у лікарні. Коли у місті був перший обстріл, я саме повертався зі зміни додому. Не знаю, як я вижив, але додому доїхав. Страшно було, бо не розумів, куди міг влучити снаряд.
Світла та води не стало майже одразу. Бувало, виходили на вулицю поспілкуватися з сусідами, аж тут починався обстріл.
Це найстрашніше. Ми не розуміли, де нас спіткає небезпека. Місто розбивали, снаряди падали навколо будинку.
До кінця березня я залишався у Гуляйполі. Але коли лінія фронту підійшла впритул до мого обійстя, прийняв рішення виїжджати разом з сім’єю.
У Запоріжжі намагаємось влаштуватись та знайти роботу. Вдома залишись сусіди, висилають фото зруйнованого міста.
Чекаю на закінчення війни й повернення додому.
