Мені 40 років. Я з міста Харків, через війну переїхала в Світловодськ.
Зранку прокинулися від вибухів, і з новин дізналися про початок війни. Що було вдома, те і їли, бо страшно було виходити на вулицю щось купляти. Води не було питної, хліб брали, де було, але дуже мало виходили на вулицю.
Були великі обстріли Харкова, було дуже страшно. Найбільше шокувало, що таке могло статися в нашому світі: ці великі вибухи. Дуже гучно - це було найстрашніше, тому що ми взагалі не розуміли, що відбувається.
Вирішили виїхати. Всі засмучені, знервовані, намагаємося якось зберігати спокій, але не завжди виходить. Приємно те, що люди незнайомі допомагали, навіть просто намагалися зробити якийсь добрий вчинок. Це дуже приємно. Вражала доброта людей.
Найзаповітніше моє бажання - побачити море.
