Сім’я залізничників покинула Лиман, не чекаючи окупації. На новому місці проживання Укрзалізниця надала їм робочі місця, але їм важко усвідомлювати втрату житла

Ми жили в місті Лиман Донецької області. У нас сім’я залізничників, всі працювали на залізній дорозі.

Коли війна уже впритул підійшла до міста, страшно було. Війна поступово наближалася до міста. Спочатку прийшла в села, а потім і в сам Лиман, але ми не чекали, коли почали стріляти по місту.

Волонтери нас вивозили безкоштовно. По приїзду в Дніпро накормили нас, допомогли. Дякую добрим людям.

Виїхала вся моя сім’я, і дідусі і бабусі. Вони всі в стресі. Ми живемо разом. В Кривому Розі у нас є родичі. На перший час можна було в них зупинитися. І недалеко від нашої області - ми надіємося повернутися.

Нас залізна дорога не кинула, ми всі продовжуємо працювати: і я, і чоловік, і вся сім’я. Найважче -  це втрата нашого житла: незрозуміло, як далі жити. Тримаємося.

Ми просто чекаємо закінчення війни і надіємося. Дуже хочеться, щоб закінчилася війна, Україна перемогла, і ми повернулися додому.