«Відразу після переїзду в нас усе було в чорних тонах: сни, думки, малюнки»

Ми їхали з рідної Горлівки буквально під обстрілами. Це було наднеобхідно, тому що онучка Настя вже кілька років страждає на епілепсію та потребує щоденного приймання спеціальних медикаментів.

 Після пережитих удома стресів напади судом почалися і в сестрички Віки. Вони ж двійнята, як одне ціле. Хоча багато в чому абсолютно різні. Увесь час проводять разом, і так їм, напевно, легше переживати все, що відбувається.

 Дівчатка дуже люблять малювати – так вони пізнають навколишній світ. А заодно розробляють моторику ручок і через малюнки діляться одне з одним емоціями та переживаннями.

 У трирічному віці в Насті діагностували епілепсію. Періодично були сильні напади. Відтоді їй треба приймати щодня ліки. Наш день починається з того, що Аня, мама дівчаток і моя дочка, розкладає на купки всі таблетки, які Насті треба випити.

 У нас суворий режим і особливий контроль психологічного стану дитини. Ми проходимо регулярні обстеження у лікарів, і поки немає істотних поліпшень. Але завдяки лікам, які для нас купив Гуманітарний Штаб Ріната Ахметова, ми можемо підтримувати її стабільний стан і не боятися сильних нападів.

 Наприкінці літа ми переїхали до Харкова. Спочатку жили у знайомих, а пізніше винайняли «гостинку» на 15 квадратів на околиці. Усі наші гроші йдуть на орендоване житло. Аня за фахом лікар-інфекціоніст, але зараз працює продавцем. По-іншому нам ніяк не вижити.

 Здавалося, усе почало налагоджуватися, але у Віки теж почалися напади судом. Медики пояснили це вродженою схильністю та пережитим удома стресом. Але, на щастя, хвороба Віки не має такої гострої форми, як у Насті, й ускладнень можна уникнути, пройшовши курс «легкими» медикаментами.