Діана Микуляк, 2 курс, ВСП "Тлумацький фаховий коледж ЛНУП"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гуцуляк Мирослава Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Лютневий ранок 2022 року вибухнув сотнями бомб. Почалася повномасштабна війна в Україні. Протягом перших днів все стало незвичним: звуки сирен, відчуття тривоги, страх, що охоплював кожну людину. Але саме в цей страшний час я вперше відчула, що таке справжня сила допомоги. Я зрозуміла, наскільки важливими є речі, які раніше здавались буденними: мирне небо, можливість навчатись, обіймати рідних, відчувати себе в безпеці.

Водночас я побачила справжню силу українського народу — єдність, взаємопідтримку, волонтерство. Люди допомагали одне одному, навіть коли самі не мали змоги зробити все, що потрібно.

Вони знаходили силу, навіть коли у їхніх серцях було горе. Я і повірити не могла, що це дійсно правда, адже ніхто не був готовий до такого. Але ми змогли вистояти, і це було не тільки завдяки підтримці армії чи міжнародним партнерам, а й завдяки нам — людям, які не залишали один одного в біді в такий час.

У житті кожного з нас трапляються події, які залишають слід назавжди. Вони змінюють не лише зовнішні обставини, а й нас самих — наші думки, погляди, цінності. Для когось - це щаслива мить, для когось — трагедія.

Але навіть серед труднощів є моменти, коли людина виявляє справжню силу духу і здатність надихати і підтримувати інших. І у мене є також така подія, яка змінила моє світоприйняття.

Це сталося під час війни, коли в місто Тлумач, в якому я навчаюся в коледжі, приїхало багато переселенців. Серед них була одна дівчинка мого віку — втомлена, зі сльозами в очах. Софія приїхала до нас із свого містечка, де велись бойові дії. Та територія, де вона провела більшу частину свого життя, тепер була під обстрілами. Так сталося, що війна розділила її життя на «до» і «після». Вона була змушена покинути все те, що було їй рідним - свій дім, улюблену роботу, друзів, частинку свого серця залишила там, де все було знайоме.

Тепер Софія жила в іншому місті — з новими вулицями, новими людьми, новим життям. Так склалися обставини, що вона прийшла вчитися в наш навчальний заклад, і ми подружилися з першого дня. І хоча навколо було багато нових можливостей, у її душі досі жили спогади про минуле. Всі зміни, яких вона зазнала, було дуже важко пережити. Але попри всі труднощі, моя нова одногрупниця не втратила своєї доброти, чуйності, гідності та сили духу. Софія навчила мене цінувати те, що маю: мирне небо, батьків поруч, теплу ковдру вдома, можливість навчатися без страху кожного дня. Вона нагадала мені, що все це можна втратити в одну мить.

Подруга навчила мене, що навіть в умовах величезного болю і втрат важливо не втрачати людяності, здатності співчувати, а також віри та надії, бо саме вони допомагають йти далі. Дала зрозуміти, що якою б складною не була ситуація, не потрібно здаватись, треба підтримувати інших.

Я зрозуміла, що справжня сила — не лише в зброї чи грошах, а у здатності підтримати, підставити плече в скрутну хвилину.

Ця подія — зустріч із Софією—  змінила моє ставлення до життя. Я почала більше цінувати речі, які раніше здавались простими. Тільки зараз я побачила справжню цінність кожного моменту життя.

Війна принесла біль і втрати, але разом із цим — нові випробування, нові погляди на життя і нове розуміння того, що таке справжня дружба. Всі ці труднощі змусили нас стати сильнішими і відкрити очі на те, що дійсно важливо.

А ще я зрозуміла, що справжня сила не лише в тому, щоб вистояти в бою, а й в тому, щоб допомагати тим, хто цього потребує.

Адже саме підтримка, розуміння та щире ставлення один до одного допомагають зберігати надію та віру в краще. Прості жести доброти можуть стати джерелом великої сили, а готовність простягнути руку допомоги робить світ теплішим і людянішим.

Допомагаючи іншим, ми не лише робимо світ кращим, а й наповнюємо власне життя сенсом, теплом і вдячністю, бо щире добро завжди повертається, іноді в найнесподіваніший момент і в найпотрібнішу мить.

Ця зустріч викликала в мене щире бажання бути корисною для інших, ділитися людським теплом і підтримкою. Вона дала мені розуміння, наскільки важливо не залишатися осторонь, коли хтось потребує допомоги чи просто доброго слова. Іноді навіть маленький вчинок може стати великим світлом у житті іншої людини.

Війна змінює все, змушує нас переосмислювати наші цінності і погляди. Ця страшна війна показує, що немає нічого важливішого, ніж люди, їхні душі, їхні серця. І кожен з нас, кожен українець має свою роль у цій боротьбі, у цій великій справі. Ми маємо підтримувати один одного і разом боротися за те, щоб наблизити нашу ПЕРЕМОГУ!

І ще. Я чекаю свого тата. З війни. Мій тато має прийти додому живий та здоровий. І це буде наступна важлива і щаслива подія мого життя…