Санжакова Мілана, 16 років

КЗ «Ліцей» «Мрія» Кропивницької міської ради Кіровоградської області, клас 10-ІІ

м. Кропивницький,

Вчитель: Гайворонська Оксана Леонідівна

Чому бути українкою – це моя суперсила

Українці завжди знали, що їх країна має незламний дух ще з часів Гетьманщини. Сьогоднішні реалії дали зрозуміти силу української нації усьому світові. Я пишаюсь тим, що зараз про міць та незламну силу духу українців знають у кожному куточку Земної кулі. Іноземці підтримують нашу країну, вивішують жовто-блакитні прапори посеред вулиць та пишуть достатньо просту, а водночас таку сильну фразу: «Be brave like Ukraine».

Як свідчать історичні джерела, сміливості українцям завжди вистачало. На жаль, впродовж усієї історії шляху до незалежності нашої держави, українці відчували на собі утиски зі сторони інших країн, зокрема, країни-агресора. У мене, як і у кожного українця, болить серце, усвідомлюючи якими кривавими боями та гіркими сльозами матерів, здобувалася ця незалежність. Згадуючи тільки бій під Крутами 1918 рік, коли юнаки, які ще не встигли насолодитися життям, без жодного досвіду та уміння, воювали з професійними солдатами, аби тільки держава не дісталася жорстким загарбникам. Попри нерівну силу, юнаки відстоювали інтереси України та боролись за її незалежність, хіба у цьому не проявляється незламний дух нації?! Прослідковуючи тодішні події та сьогоднішні реалії, стає зрозумілим, що українці виборювали, виборюють і будуть виборювати своє право на існування.

Сила української нації та супротиву проявляється щодня. Кожен на своєму фронті намагається прискорити перемогу України. Я пишаюсь, що на початку повномасштабного вторгнення, люди не опустили руки.

Я захоплююсь українцями, які самостійно зупиняли танки, плели маскувальні сітки та допомагали внутрішньо переміщеним особам. Особисто я зі своєю родиною віддали одяг та спальну білизну людям, які цього потребували, регулярно мої батьки здають кров для поранених військових та щомісяця ми донатимо кошти задля потреби армії.

Хоча мій життєвий досвід ще порівняно малий, хочу наголосити, що навесні я пройшла курс «Волонтерство під час війни» і отримала сертифікат, який це підтверджує, щоб згодом використати набуті знання у своєму житті. У березні цього року я брала участь у 10-денному таборі «Енергія твого майбутнього», у якому професійні психологи та ментори допомагали більше зрозуміти себе та свою роль у майбутньому нашої держави. Ще хочу додати, що у цій програмі брали участь діти з тимчасово окупованих територій, які ділилися своїм болем, а я, в свою чергу, намагалась їх зрозуміти та підтримати. Проводячи час разом, беручи участь у різноманітних тренінгах та просто спілкуючись, вважаю, що мені вдалося подарувати тимчасово переміщеним особам щасливі моменти, завдяки яким підлітки хоч на мить забували про страшні дні, пережиті ними.

Я пишаюсь бути українкою, адже мене оточують найдобріші та найприємніші люди, які, безумовно, прийдуть на допомогу та підтримають кожного, якщо це буде потрібно. Мене надихають українці, які намагаються прискорити перемогу держави. Я вірю, що, поставивши мету, її можна досягти лише крок за кроком. Не треба думати: «Я недостатньо вмілий. У мене нічого не вийде», чи «У мене немає ресурсів на здійснення цієї мети», не треба недооцінювати себе та власні ідеї, оскільки маленькими ручками робляться великі справи. І завжди треба пам’ятати: суперсила України – це люди, адже уся міць та незламний дух держави народжується з її громадянами.