«Снарядом вбило сестру на 40-й день після смерті її чоловіка»

У нас у дворі нещодавно розірвалася міна. Чую – щось посипалося, повалилося. Я думала, вже все. Кричу: «Колю, Колю!». А він лежить. Я думаю: ну, точно все, залишилася я взагалі одна. А він мені каже: «Живий я, живий».

Закрили вибиті вікна пінопластом, він від холоду захистить. Треба встигнути все зробити в господарстві до сутінків, тому що після п'ятої години вечора вже всі по домівках, тільки сидимо й слухаємо, куди снаряди летять і де вони приземляться.

Хоча небезпечно тут у будь-який час доби. Торік убило мою сестру, прямо в день поминок за її чоловіком, на 40-й день після його смерті. Перший вибух на городі – Коля кричить їй: «Падай!». А потім другий вибух – полетіли шматки… Голову шукали, так і не знайшли. Поховали без голови. Ось думаємо тепер: це доля така або чоловік її так до себе забрав. Миколу тоді контузило, я через стрес втратила зір.

З жахом чекаємо холодів. Газу в цій частині міста немає, часто зникає електрика. Це не життя, це суцільні муки. Підраховуємо кожну копійку, не вистачає ні на ліки, ні на їжу.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/