Коли почалась війна, я була вдома, збиралася до школи. Потім нам повідомили, що до школи не йдемо. Це відбулося близько 7 ранку. В Очаківський порт прилетіло дві ракети, було дуже гучно і страшно. Я почала телефонувати знайомим і рідним, мені було дуже страшно.

Їжі майже не було, все розкупили. 

На четвертий день ми з батьками поїхали до бабусі в село, їли те, що було в запасі, іноді їздили в інші села.

Найбільше мене шокувало, коли снаряд ледь не влучив в наш дім. Тоді ми сиділи в підвалі. Мене забрала до себе тітка. Дорогою ми потрапили під обстріл. 

Зараз мене трохи лякають гучні звуки: гучна музика або грім із грозою.

Майбутнє я бачу мирним. Дуже хочу, щоб усе закінчилося, щоб я змогла приїхати в рідне містечко і побачити маму, бо я її майже два роки не бачила. Вона залишилась вдома. Хочу, щоб був мир, щоб я могла навчатися.