Антоненко Таїсія, 9 клас, Середня загальноосвітня школа № 184 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе - Килихевич Олена Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вже протягом більше двох з половиною років іде повномасштабна війна з Росією. За цей час в моєму житті багато чого змінилося: щось з'явилось, щось зникло — для балансу Всесвіту. Війна відіграла таку ж яскраву роль в моєму житті, як і в житті кожного, хто якось до неї причетний.  Спочатку було страшно через нерозуміння, що відбувається, і що буде далі. Потім я усвідомила: треба жити одним днем, ловити момент та ризикувати, бо хто не ризикує, той не п'є шампанське!

І коли жити, як не сьогодні і прямо зараз, якщо не відомо, що буде завтра?

Треба казати всім все, що на думці, одразу і прямо, але, звісно, в рамках такту. Слід створювати приємні моменти та запам'ятовувати їх, бо життя одне і треба його прожити на максимум, щоб потім не шкодувати в старості. Більш позитивно мислити, бо, якщо подивитися навколо, то можна взагалі з'їхати з глузду.

Коли лунає сирена, чутно вибухи, вимикають світло, буває дуже страшно. Але, попри всі страхи, я вважаю, що кожен день — це досвід, а будь який досвід важливий, поганий він, чи хороший.

В старості буду розповідати онукам про війну та коронавірус, про своє насичене та буремне дитинство. Я бачу і відчуваю, що війна дуже загартувала людей, і вони стали більш дружніми. Ми, українці, безперечно, зможемо вижити в будь яких умовах. Як казала моя бабуся, все буде добре, аби не було війни.