Мельничук Кіра, учениця 9 класу Комунального закладу загальної середньої освіти «Жидичинський ліцей №31 Луцької міської ради»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Кондратюк Людмила Мирославівна

"Чому бути українкою – це моя суперсила"

Мабуть, і слова кращого не знайти на землі для опису надій їх марних. Такі ж, як і зусилля придушити "бідну" культуру "укропів". Дивно, чи не так?Війна. Війни в історії людства були завжди. Війни, які несли не лише посмак неприємного розчарування і гіркоти, залишеної слідом болючих поразок і жертв для перемоги. Одна з речей, яку людство не визнає ніколи. Воювати заради миру? Чи більшої нісенітниці ви чули, панство?  Світ сміється над ворожими фантазіями величі, спробами присвоїти далеке минуле, переписавши історію століть.

Уявіть годинник. Велика фігура з темного дуба з проблисками синього золота на крижаній ручці і крайніх петлях стрілок. І кожна гайка є чи не найважливішою у функціонуванні його. Одна загубиться - злагоді кінець. Гармонія у роботі немає більшої ціни, аніж чути цей цокіт у задоволенні цілої низки різних елементів. Та й не про годинник тут мовиться.

Країни, як ті ж часоміри: дизайн неповторний, механіка різна, інструкція індивідуальна. Чому ж деякі з них показують точний час, працюють без збоїв, а інші й зовсім зостались у минулому? Бо за кожен годинник відповідає господар - народ країни. Основне його джерело існування. Новий годинник життя країни ми запустили у 1991 році з прийняттям Незалежності.

Народ і тримає його, лагодить, доглядає. Який майстер - такий і годинник. Який народ - така й країна.

01 березня 2014 року Російська Федерація ввела свої війська до незалежної території держави України під виглядом попередження "загрози для життя громадян РФ". Анексія Криму  зупинила роботу першої шестерні. У годиннику українському втрачається відлік секунд.

30 березня 2014 року - вторгнення на схід України. Проголошення ЛНР, ДНР. "Іловайський котел". Летить друга шестерня. У роботі годинника немає ліку хвилинам.

24 лютого 2022 року - повномасштабна війна по всій території України під назвою "спецоперація". Сотні тисяч цивільних та військових втратили свої життя. Кривава боротьба, яка триває вже дев'ятий місяць.

Сім'ї мирних мешканців змушені покидати будинки, а може, й зостатись в руїнах назавжди. Діти - без променів сонця. Батьки - без дітей. Зруйновані долі. Зруйновані мрії. Зруйноване кохання, і навіть надії.

Третя шестерня. Це критична межа, коли годинник не зможе відраховувати час. Наш часомір - наша незалежна Україна. Усіма можливими способами намагаються зупинити роботу годинника цього. Завжди намагались. Бажали почути останній стук стрілок на його розбитому склі, котре, як і стрілки, постраждало не від рук господаря. Тільки ось майстра не вбити. Український народ. Сильний упродовж століть, незламний з початку існування свого. Так, буде важко. Невимовно боляче, що платимо надто високу ціну, але хто, як не ми? Чи такого повороту долі для країни ми очікували у 21 столітті?

Невже це правда, реальність? Вірити у це зовсім не хочеться. Та й чи бажає хтось… Щодо мене. Моя думка проста: кожен отримає те, на що заслуговує. Немає злочину без покарання. Немає милостині без добра. Все-таки на сьогодні годинник працює, і він вже відраховує час до Перемоги.

Час - як листя на деревах упродовж року: щосезону змінюється. Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: є час сіяти - і прийде час жати; час руйнувати, і час будувати; час війні, і час миру» (Еккл. 3:1-8). А війна  - питання того ж часу і нашої стійкості. Неважливо,  коли по всій Україні замайоріє синьо- жовтий прапор. Це буде - і це головне. Нехай годинник цей показує час – час Перемоги!