Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Тамара Володимирівна

«Сидимо біля вікна з мамою, я дивлюся, а до нас наближається вогняна куля»

переглядів: 513

Мешканка Вільхового не стала виїжджати із села навіть під час активних обстрілів, адже тут лишилась її 83-річна мама. Жінки ховалися від бомбардувань у підвалі та переживали за онуків та правнуків. Зараз життя потроху налагоджується, але через високі ціни сім'я займається городом, щоб робити запаси на зиму.

До початку війни щодня все нагніталося, загострювалося. Коли одного разу добиралися з Луганська через міст, уже бачили, що якось усе налаштовано на агресивний лад. Всюди стояла військова техніка, це насторожувало. А коли о 5-й ранку почули обстріл по мосту, не могли повірити, що почалася війна. Ми були шоковані, звичайно. До останнього думали, що все обійдеться.

У мене двоє дітей та двоє онуків, вони під час активних бойових дій виїжджали звідси. А ми з мамою тут пробули. Мамі було 83 роки, вона до останнього ходила на роботу. Я - медик, тому теж до останнього намагалася ходити на роботу, адже це відповідальність. Ми від обстрілу ховалися у підвалі.

Три місяці без світла сиділи, не було води, не було пенсії, зарплат. Банки не працювали. Це був страшний час.

А один момент назавжди врізався в пам'ять. Це було десь у вересні. Не було світла, і ми заздалегідь набрали води в колодязі, щоб купатися і готуватися до сну. Була десь п'ята година вечора, така тиша і такий гарний день. Ми сидимо біля вікна з мамою, я дивлюся, а до нас наближається вогняна куля. Мабуть, летів снаряд і впав на сусідню садибу.

У цей час і з іншого боку розпочався обстріл, який тривав близько години. Це і нашого будинку торкнулося. Він тоді постраждав, але ми всі потроху відновили. Забути ці події просто неможливо.

Зараз, коли звучать поодинокі постріли, нервова система спрацьовує та згадується лише найгірше і виникає почуття тривоги. Тривога за дітей, за онуків. Діти повернулися, але у сина та зятя немає роботи. Дочка працює у школі, тому хоча б вона може утримувати сім'ю. З працевлаштуванням у нас дуже тяжко і скорочення постійно. У нас є присадибна ділянка, висаджуємо собі овочі, заготівлю робимо на зиму, бо на це лише надія, на льох. Пенсія йде на хліб, олію, цукор.

Згадуємо, що були поряд із Луганськом, було дуже зручно, сполучення було гарне. Маршрутки кожні півгодини йшли, ми могли з'їздити до міста, скупитися, просто відпочити, з'їздити в гості. Тепер маса незручностей. Нині у нас обласним центром став Сєвєродонецьк, він далеко від нас. Тяжко стало і в плані медичного обслуговування, адже добиратися дуже далеко, і жодних культурних, ні розважальних центрів там немає.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Вільхове 2014 Текст Історії мирних жінки чоловіки 2014 зруйновано або пошкоджено житло обстріли втрата роботи безпека та життєзабезпечення здоров'я робота розлука з близькими Обстріли Луганська
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій