Бібік Анастасія, 9 клас, Конотопський ліцей №1 Конотопської міської ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Головань Наталія Михайлівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна… 1000 діб повномасштабного вторгнення…  10 років російсько-української війни, яка триває тисячоліттями… Як швидко летить час... Біль. Смуток. Печаль. Злість. Ненависть. Розпач. Спустошення… У кожного свої емоції, як реакція на зовнішні події… І це нормально!!!  Ми ж люди, і нам болить!!! За своє, за своїх, за Конотоп, за Україну, за втрати та нереалізовані  можливості, за нездійснені мрії та ненароджених дітей!!!

Усі ми пройшли свій шлях, що допоміг дійти  до глибших роздумів про життя. 

Мій шлях, як і багатьох-багатьох дітей, почався зі слів мами: «Доню, війна…» Одразу швидко почала збирати речі, бо не розуміла, що буде далі. Ніхто не знав… Зранку 24 лютого, коли вперше почула про повномасштабне вторгнення, здалося: наснився страшний сон, з якого хочеться якнайшвидше прокинутися. І з кожним днем поглиблювалася думка,  що прийшла ВІЙНА – сіра, темна, холодна й жорстока! Вона триває не декілька днів, як би хотілося нам, а вже 1000! ТИСЯЧА днів болю, терору, постійних обстрілів, але й ТИСЯЧА  днів допомоги, боротьби, незламності!!!

Особливо щемно я відчула дотик війни, коли вона торкнулася мого рідного славетного козацького містечка Конотопа.  

Війна… У  мене ніякого апетиту. Поринула в себе, перестала розмовляти. Декілька днів поспіль не розуміла серйозності ситуації. Мене постійно хвилювали  думки: що ж буде далі,  як вижити, як піклуватися про близьких та рідних? Як навчатися?  Чи зможу я реалізувати свої мрії, цілі та плани?  З приходом росіян у наше місто стала   цінувати кожну хвилину життя, адже все може миттєво змінитися. Окрім цього, навчилася розпізнавати гул шахедів та ракет, здобула навички домедичної допомоги, адже це дуже важливо!

З однокласниками опанували  онлайн-навчання, виконували  уроки при блекаутах. І це було непросто, нелегко…

Ще  більше відчула  гордість за свій народ –  сильний, вольовий, незламний!!! Швидко й назавжди ми відійшли від російського контенту та почали пропагувати наше, українське!!!  Що ж робити звичайним людям, щоб перемогти безжального ворога? Що робити, щоб вистояти й не зламатися? Треба ЄДНАТИСЯ, бо разом  ми сильніші, обов’язково підтримувати одне одного, співчувати, уміти просити про допомогу та надавати її!

З приходом війни ми з мамою почали співати пісні –  саме українські. Учили, записували відео, публікували на сторінці фейсбуку, підтримуючи дух військових та цивільних!

Люди нас слухали. І саме це надихало на нові дії, учинки: донатили, збирали речі для переселенців, писали листи воїнам ЗСУ, зустрічали полеглих героїв та віддавали їм честь і шану. Ми робимо все, щоб наблизити перемогу. Конвертуємо свою лють у боротьбу з підступним ворогом. Знімаємо стрес плетінням сіток! Підтримуємо захисників та захисниць! Облаштовуємо укриття, розчищаємо завали, відновлюємо будівлі! Боремося за свободу! І так живемо щодня. І в кожного свій шлях… Тисяча днів російсько-української війни… Тисяча днів неспокою, незламності, нездоланності… Тисяча днів молитви, віри, надії…

Знаю: Україна буде вільною й незалежною державою, а в моєму серці завжди полум’янітиме свята любов до рідної землі!