У мене є дружина і три доньки. Ми жили в місті Пологи Запорізької області. Третього березня до міста підійшла російська армія. Близько п’яти годин тривали обстріли. Ми сиділи в підвалі. З того ж дня не працювали аптеки. Зникло світло на півтора тижні. Відповідно, не було й опалення, бо в нашому будинку воно електричне. У березні ще були морози. Ми спали у верхньому одязі. Думали, що не виживемо. Шукали піддони, щоб розпалити вогнище й приготувати на ньому їсти. І так – щодня. 

Останньої ночі перед нашим від’їздом прямо за будинком стріляв танк. Не знаю, як ми пережили ту ніч. 

Я вивіз сім’ю на автомобілі фірми, на якій працював. На єдиному, який не забрали окупанти. В дорозі було все нормально. Росіяни перевіряли лише паспорт. 

Мама з сестрою виїхали на Волинь, а в Пологах лишилися батько і теща. Вони категорично відмовляються виїжджати. Інколи знаходимо спосіб передати їм гроші. Уже майже тиждень немає зв’язку з ними. 

Я продовжую працювати на ту ж саму фірму. Чекаю на закінчення війни. Сподіваюся, що все буде добре.