Я жила в селі Преображенка Запорізької області. До 24 лютого працювала. Зараз я переселенка. Проживаю в Запоріжжі. Роботу поки що не знайшла. 

Про початок війни дізналася з новин. Потім побачила, як літали снаряди. Час від часу зникало світло, а разом з ним – вода. Газу не було, бо перебили газопровід. Були потужні обстріли. 

Я виїхала з зятем. Зупинилася в Запоріжжі, а він із сім’єю поїхав у Полтавську область. У дорозі були обстріли. Ми бачили руйнування. 

18 липня я їздила додому. Тільки лягла спати – росіяни випустили фосфорні бомби. 

Одна з них влучила у господарську будівлю, у якій я зберігала сіно, вугілля і дрова. Дякую сусідам, які гасили пожежу до приїзду пожежників. Завдяки ним полум’я не встигло перекинутися на будинок. 

Психологічно дуже тяжко. Не вкладаються в голові руйнування й те, що над головою літають снаряди. Страшно. І незрозуміло, чим усе закінчиться. Дуже хочеться додому. Інколи впадаю у відчай, але все одно вірю, що повернуся.