Ми жили в Ірпені з чоловіком і шестирічною дитиною. Виїхали 5 березня. Наш будинок, слава Богу, цілий, тільки вікна пошкоджені. Дуже велика дяка ЗСУ, Територіальній обороні, й тим мешканцям, які виїхали і не заважали нашим хлопцям звільняти місто.

Шокували прильоти, підриви мостів, коли двері тряслися, коли ворожі винищувачі літали над нами. Найважче було виїхати з дому й залишити все, що наживали не один рік. 

Ми вчасно виїхали. Якраз 5 березня вимкнули світло, і сусідям довелося готувати їжу на вулиці. Воду волонтери підвозили.

Нам зателефонував знайомий о восьмій ранку, сказав, що він зараз на перехресті Стоянки, де можна ще проїхати. Ми за 10 хвилин зібралися і виїхали на своєму автомобілі.

Ми виїхали до Жашкова. Там у знайомих переночували. Дитина сказала: «Їдемо до бабусі». І ми поїхали в Кривий Ріг. Чоловік і я працюємо.

Хочеться, щоб війна закінчилась якнайшвидше. Ми переможемо обов’язково, і будемо відбудовувати свою країну. Наша країна буде тільки процвітати, а сусіди наші загнуться – ті, які хотіли Київ за три дні взяти і вбили багато мирних людей.