Завідуюча Краматорського дитсадка виїжджала з міста тимчасово. Перечекавши небезпеку, вона повернулась і тепер чекає на своїх співробітниць та відновлення роботи

Я з Краматорська, працюю завідувачкою дитсадка. До війни було життя найкраще. Ми тоді цього ми не цінували, але було дуже-дуже гарно. Усі працювали, всі були живі і здорові, у рідних домівках. Зараз продовжуємо працювати. В садочку дітей немає, але ми живемо в садочку, охороняємо його, чекаємо діточок і всіх працівників. Ми з чоловіком виїжджали з міста, повернулись через вісім місяців. Місто в нас найкраще і мирне, живемо зараз тут і чекаємо на перемогу. 

Ми живемо на окраїні міста, біля аеродрому, і чули перші вибухи. Переїхали спочатку до свекрухи, жили в передмісті. В садочку була я і охорона. Усім сказала, що чекаю, коли повернемось до роботи. Навіть не плакала. Донька подзвонила з Дніпра і сказала, щоб ми виїздили. Через місяць ми поїхали. День той запам'ятала на все життя. 

Чоловік дуже не хотів їхати, і я не хотіла. Я гадала, що взяла відпустку, поїду на місяць, пересиджу, а там все закінчиться. Ми тоді всі мріяли, що буде дуже швидко. 

Ми виїхали власним транспортом. Були дуже великі черги на блокпостах, але все було організовано більш-менш. Ми їхали до сватів, які довго нас запрошували. 

Моя тітка жила на Салтівці. Ми з сестрою її вмовили, щоб виїхала до сестри у Полтаву, замовляли автобус і по телефону її вели. На другий день після того, як вона виїхала, не стало її дому. Це було найстрашніше. Все інше ми переживемо, аби була перемога.

Найбільше шокувало, коли я побачила розбиті будинки, як повернулась до Краматорська. Потім я їздила у Київ, там теж бачила багато розрушень. 

Коли ми повернулись, місто застали чистим. Тут все працює, газ і світло є. Оці вчинки мене дуже вражають. За декілька десятків кілометрів від фронту ми живемо майже в мирному місті. Хоча багато військових, але налагоджена робота всіх людей. Всі люди працьовиті, один за одного тримаються, підтримують. 

Я мрію, щоб нарешті закінчилась війна, і ми почали працювати, побачити всіх дівчат своїх. Бажаю, щоб якнайскоріше я стала бабусею, бо діти наші живуть майже три роки, але через війну бояться народжувати.