Війна для мене – мука. У 2014-2015 роках ми сиділи в підвалах напівголодні. Дякую тільки Рінату Ахметову, допомагав – інакше б з голоду померли.

Удома була, коли був перший день війни. Я живу біля клубу в селищі. Саме перед Новим роком тремтіла земля, думала, нас на шматочки рознесе. Але, слава Богу, обійшлося благополучно. Я думала, Новий рік зустрічаю, феєрверки, потім розгледіла – снаряди летіли.

У підвалі сиділи голодні без світла, без води. Про війну говорили, коли вона закінчиться. Про дітей говорили.

Я з онуком потрапила під бомбардування, саме снаряди повз нас летіли – ми падали на землю. Він упав, розбив обличчя, поламав ніс. Зараз у нього ніс горбатий. Грошей немає операцію зробити. Шість місяців заїкався хлопчик після бомбардування.

Шість місяців онук заїкався після бомбардування

Запам’яталося ще, що пенсію не давали, жили без грошей вісім місяців чи майже рік.

У нас тут щодня війна, щодня стріляють. Я вдома, мало виходжу, бо боюся бомбардування цього.