«Зараз немає інтересу до життя»

Пам’ятаю, було літо, 4:30 ранку. Сильний грім. Адже ми ще не знали, що це таке. Усі спали, ніхто не очікував. Скільки худоби повбивало в жителів, мене трусити вже починає.

У мене снаряд у саду знайшли, воронку засипали, я викликала саперів. Наш будинок стоїть на підпорах. Одна частина стіни відійшла. Ще й невістка тоді була вагітна. О, Боже мій! Будинок розгойдався, почав розходитися. Ми поставили три стовпа, повісили шлакоблоки, але все одно до середини розходиться.

Досі шандарахає. Не тільки [у нас], багато так будинків порозшивалися. Тут недалеко від мене молода сім’я в будинку жила, чоловік із дружиною, двоє діток. Снаряд влучив їм у кухню. Кухня на друзки! Ударна хвиля (я на вулиці в той час крутилася) просто така гаряча, я не зрозуміла, що це таке. Це після обіду було. Мене під скирту кинуло. А будинок, спасибі, Бог є, знаю, що є, будинку – нічого. Вони, бідні, злякалися, зразу зібралися й виїхали до Білорусі.

Ой, страшно! У підвалі сиділи. Було таке відчуття, що вже у дворі строчать автомати. У нас багато хто виїхав. Дуже багато порожніх будинків стоїть.

У той час я жила сама, тут у кухоньці, а молоді жили в будинку, який почав розходитися. І вони теж швиденько, куди могли... Ми майже на околиці жили. У центрі це не так відчувався.

Ми вже все знаємо, розбираємося в калібрах, у всьому. Це страшно!

Раніше я погано чула, а зараз зовсім перестала, осліпла. Війна принесла тільки погані зміни. П’ять років не вмикала світло в кухні. Здавалося, що якщо я його ввімкну, то обов’язково пролунає постріл. Я під телевізор, під свічку, коли світла не було [щось робила]. Мама моя хворіла, я її забрала до себе й через неї я вмикала [світло], а так не вмикала. Така в мене була паніка ввімкнути світло.

У безпеці себе не відчуваємо. А як ти будеш відчувати? Напевно, такого вже не буде, як було, а якщо і буде, то щось страшне станеться. А собі питання задаємо: «Та війна була набагато страшніше і п’ять років тривала, а ця вже сьомий рік і кінця немає».

Мріємо про мир. Молюся Богу ввечері і в першу чергу прошу миру, здоров’я. Усім людям прошу. За матерів, за діток цих, щоб повернулися.

Навіть не знаю, чи змінилося моє ставлення до життя. Інтересу немає, депресія якась. Упевненості немає в завтрашньому дні, роботи немає...

Велику роль зіграла гуманітарна допомога. Спасибі всім, хто допомагає. Якби не ці гуманітарки, ми б не вижили.