Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Софія Гнилицька

«Саме в цей день я і зрозуміла: як раніше вже не буде»

переглядів: 340

Гнилицька Софія, 16 років, Ізюмський ліцей № 12, м.Ізюм

Есе «Один день»

Війна на сході України… Війна на Донбасі… Збройний конфлікт… Антитерористична операція…. Як тільки не називають у засобах масової інформації події, що почалися у квітні 2014 року.

До цього часу слово «війна» викликало у мене асоціацію виключно з подіями 1941 – 1945 років. Про жахіття ІІ Світової війни читала твори Олександра Довженка, Олександра Твардовського, дивилася художні фільми, але завжди була впевнена, що це в минулому, і я ніколи не стану свідком таких подій.

Квітень 2014 року змінив життя багатьох людей. Я живу в Ізюмі. У нашому місті, на щастя, ніколи не було бойових дій. Мабуть, через це не одразу прийшло усвідомлення того, що відбувалося. Я чула розмови дорослих, дивилася новини й весь час думала, що це якась помилка. Це – тимчасово. Завтра все буде, як раніше.

Усе змінив один травневий день. Після обстрілів у Слов’янську в Ізюмську міську лікарню почали привозити поранених військових. Це були переважно молоді чоловіки, які в перші ж дні отримали серйозні поранення. Дехто залишився інвалідом. Саме в цей день я і зрозуміла: як раніше вже не буде. Це дійсно війна, яка змінила життя багатьох людей.

Вулицями міста рухалися колони військової техніки. Зникло відчуття безпеки, стабільності, впевненості в завтрашньому дні. Натомість з’явилися нові для мене поняття: «мобілізація», «переселенці», «волонтери». Разом із ними - і нові відчуття: відчай, невпевненість, страх за своїх рідних, близьких, знайомих, жаль до людей, що загинули, стали інвалідами.

Весь час думала про те, наскільки абсурдним і жахливим є те, що відбувається.

Поступово прийшло розуміння того, що люди зіткнулися з новою реальністю і виявилися не готовими до неї. Всі так звикли до мирного життя, що припинили його цінувати.

Ці жахливі події змусили мене подивитися на світ інакше. Тепер я впевнена, що найбільші цінності – це мир та життя людини. Ніщо не замінить посмішку рідних, можливість поговорити з ними, обійняти їх.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Ізюм 2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій