Я з міста Пологи. Проживала одна. У мене померли чоловік і син. 

Нині я перебуваю у Запоріжжі. Мене вивезли машиною, без проблем. Це було у квітні. 

24 лютого мені зателефонувала племінниця, що почалася війна. У мене був такий шок, що я перший день навіть толком і не пригадую. 

Найскладніше було морально. Я жила на заспокійливих. І тепер іноді п'ю. Прокидаюсь і не можу повірити в реальність. 

У Пологах то світла не було, то води, але мені допомагали родичі, тож мені всього вистачало. Не працювало нічого, все було розбите. Я не могла дивитися на розбиті будинки, магазини, аптеки. Для мене це був справжній шок. 

Я дуже хочу поїхати додому, але через те, що місто окуповане, цього зробити не можу. 

Наразі з Пологами немає зв'язку. Родичі мої залишилися в селі, не змогли покинути господарство. 

У Запоріжжі у мене є де зупинитися. Мені надали квартиру. Далі я поїхати не можу, немає коштів. 

Наша Пологівська громада нам дуже гарно допомагає. 

Мені хочеться, щоб війна закінчилася завтра, щоб я не поневірялася по квартирах. Я приїхала у Запоріжжя у легкому одязі, доводиться все купувати. Думала, приїду сюди на тиждень чи два, а вже я тут перебуваю п'ять місяців. 

Одна мрія - повернутися додому, і щоб моя квартира залишилась ціла. У мене велика гарна квартира.