Ми з міста Покровська Донецької області. Я і дружина - пенсіонери. Я шахтар-пенсіонер. Працював у шахті прохідником. У нас є свій будиночок. Син залишився у Покровську. Працює на шахті, живе поки у нашому будинку. Поки тихо, він перебуває там. 

24 лютого ми зранку почули про війну. Не вірили до останнього. Думав, невже такий дурень путін, що піде війною. Виявилось - так.

З 2014 року у нас проблеми з водою були постійно. Часто перебивали водопроводи. Наразі у Покровську немає газу і води. Син готує їжу на електропічці. А воду набирає з криниці. Питну купує. У шахті він миється. А нам там буде важко, бо немає опалення, воно на газу. Ось купив електричні обігрівачі, повезу йому. Буває, що по дорозі стріляють, але проїхати поки можна. 

Ми виїхали навесні, була термінова евакуація. Ми переїхали до Кривого Рогу, бо тут у нас дочка живе. Найскладніше було переїхати і знайти тут житло. У нас є дворова собака вівчарка. Квартира нам не підходить. Потрібно було знайти будинок. Він був без опалення, без води, там ніхто не жив уже десять років. Знайшли варіант з опаленням, переїхали туди два дні тому. Додому хочеться. 

Думаю, що зараз пішли вперед наші, повинні добити русню. А коли - хтозна. Хотілося б чимшвидше. 

Майбутнє себе і своїх дітей бачу тільки в Україні. Іншого не може бути.