Береговий Максим Олександрович, 15 років, студент І курсу Західно-Дніпровського центру професійно-технічної освіти, група: 1ЕМ-22

Вчителька, що надихнула на написання есе - Антоненко Ірина Леонідівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Життя - найцінніше, найголовніше, що може тільки бути у людини.

Війна (вороже вторгнення) - вандалізм, який забирає життя невинних мирних людей.

24.02.2022 року - моє життя і щасливе життя моєї родини ніби зупинилося. Про війну я знав тільки з книжок з історії і ніколи б не подумав, що в наш час це може торкнутися нашої родини, країни, усього світу.

24 лютого моя родина прокинулася від дзвінка на мобільний тата, вираз обличчя мого тата був пригнічений, а в очах - страх. Я одразу не міг повірити, що це трапилося. Війна.

Кожного разу вмикаючи новини, ми дізнавалися, що ставало ще гірше. Ми почали розуміти, що це не жарти, що це не пусті загрози, а те , що це - катастрофа.

Перший місяць війни

У перший місяць війни я і моя родина з’їхалися жити разом. Батьки зібрали тривожну валізу . Кожного разу, коли лунав сигнал тривоги, ми ходили до підвалу, тому що бомбосховище знаходилося дуже далеко. Удень, уночі, у будь-який час, коли була тривога, ми ходили до підвалу, сиділи там по декілька годин. Познайомилися з багатьма сусідами, які підтримували наш моральний дух. З кожним разом протягом місяця сусідів ставало все менше: вони виїжджали за кордон, рятували свої життя і життя своїх дітей.

Як я виїхав за кордон

Одного тривожного дня, коли нерви були мов натягнута струна, мама побачила оголошення в Інтернеті про те, як волонтери з Литви здійснювали евакуацію людей до країн Балтії. Дуже довго радилися мої рідні щодо цієї поїздки, але все ж вирішили, що треба їхати, тому що жити в таких напружених умовах ставало неможливо. Я виїхав зі старшою сестрою та її сином. Так і почалася наша нова, вимушена сторінка в житті.

П’ятдесят годин у дорозі

Їхало 5 автобусів по одному гуманітарному коридору. Людей було дуже багато, особливо дітей. Їхати територією України було дуже лячно. Ми не знали, що нас очікує. П’ять годин на українському кордоні і дуже швидко на польському, де нас нагодували і дали теплі речі, потім ще п’ятнадцять годин в дорозі - і ми на місці.

Литва

Країна добрих, чуйних людей

Вже я тут пів року, а їхав я сюди гадаючи на два тижні, сподіваючись, що війна закінчиться дуже швидко. Зараз я ходжу до литовської школи, син сестри - до литовського садочка, і на нашому шляху в цій країні зустрічаються тільки прекрасні люди, яким ми дуже вдячні за підтримку і допомогу нашій країні.

Мрія про дім

Кожного вечора перед сном вся моя родина, яка зараз у Литві та в Україні, молиться про закінчення війни, про закінчення знущань, про закінчення страждань. Ми віримо в перемогу України, перемогу ЗСУ, в перемогу звичайного українського народу. І тоді я нарешті повернуся додому, обійму маму і буду найщасливішою людиною у цьому світі.

Перемога

СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА! СЛАВА НАЦІЇ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ! СЛАВА ЗСУ!!!