Я досі не можу повірити в те, що пережила окупацію. Не знала, що робити, з перших днів війни. Боялась за дітей та онуків. Потім вони виїхали, а я з чоловіком залишалась в селі. Не було води та світла. Магазини та аптеки закрились. Місцева медсестра допомагала людям, чим могла, але в неї не було багато медикаментів. Люди допомагали один одному, так і тримались. Зв’язку не було, я не знала, що відбувається в Україні. Телефони ніхто не діставав, бо окупанти могли забрати. Росіяни приходили з обшуками. У чоловіка забрали зброю. Людей грабували, стріляли по вікнам. Слава Богу, в селі нікого не вбили. Коли нас звільнили ЗСУ, я видихнула. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.