До вторгнення Росії в Україну я жила спокійним життям. Перший день війни почався зі дзвінків рідних. Обговорювали обстріли Миколаєва та Херсона. Потім моє село окупували і десять місяців я вимушена була жити, дивлячись на те, що роблять росіяни. Вони приходили до мене з обшуками декілька разів. Що шукали, я не знаю, але мене не чіпали.
Виживати було важко. Не було світла та води. Магазини та аптеки не працювали.
Доводилось переплачувати стихійним торгівцям, які приїжджали інколи й торгували.
Коли село визволили ЗСУ, я дуже раділа. Не могла повірити, що нас так швидко звільнили. Чим могла, я годувала наших солдатів. Люди ставали перед ними на коліна.
Я сподіваюсь, що ми переможемо. Україна була, є і буде.
