З першого дня у моєму селі були постійні обстріли. Було багато руйнувань, снаряди руйнували цілі вулиці. З вікна свого будинку я бачила колони російської техніки, що їхала повз село. 

Ми з чоловіком виживали без світла і води. Добре, що у нас були запаси їжі. Це і рятувало.

Ми жили у постійному стресі. Були дні, що не виходили з підвалу. На щастя, з села нас вивезла донька, а так не знаю, чи вижили б ми. Зараз живемо у Запоріжжі, але дуже хочемо додому. Я знаю, що мій будинок пошкоджений, як і всі будівлі в селі. Але сподіваюсь повернутись та відновити власне житло.