Я був на роботі в Херсоні, коли почали бомбити аеропорт у Чорнобаївці. Ми поїхали з Херсону, і вже були руські танки біля Антонівського мосту. Я зі свого села нікуди не виїжджав, постійно був там, під окупацією. Все було, як страшний сон. Приходили росіяни, перевіряли телефони, шукали військову форму. Постійний був огляд.

Які були заощадження - всі йшли на продукти. Ринки, які у нас були, працювали. Продукти були постійно.

Коли рашисти почали виходити з села, то обстрілювали все підряд, що могли. Наступного дня я був у дворі. Мабуть, дрова рубав. Придивляюсь – наші прапори. Наші військові звільнили село, і жінка з дитиною поїхали до тещі в Чехію, а я постійно був тут.

Я хочу, щоб усе було, як до війни. Головне, щоб було мирне небо над головою.