Ольга Гусак | Маріуполь

"Росія має бути за колючим дротом"

10-річний хлопчик у сльозах серед руїн кричить: «Мамо! Мамко!» Навколо – хаос: знищені будівлі, двір, встелений розбитим склом і закривавлені люди. Це – уривок із фільму «20 днів у Маріуполі». А саме – епізод про авіаобстріл пологового будинку російськими військовими у 2022 році. Матеріал Радіо Свобода.

Мама, за якою плаче хлопець – маріуполька Ольга Гусак. У той час її рятували медики: жінку викинуло ударною хвилею, вона травмувала таз і обличчя. Непритомною її евакуювали в лікарню на іншому березі Маріуполя, після чого сім’я Ольги розділиться на дві частини і возз’єднається вже за кордоном. Наслідки поранень, шрами на обличчі – як і спогади про облогу Маріуполя – з нею, каже Ольга, залишаться назавжди.

Документальна стрічка Мстислава Чернова про 20 днів у оточеному російськими військами місті стала всесвітньо відомою та отримала головну нагороду у світі кіно – «Оскар». Досвід Ольги та тисяч інших маріупольців можна побачити у кінотеатрах та на стримінгових сервісах. Лише на YouTube в Сполучених Штатах Америки фільм подивилися два мільйони людей. І хоч жінці й важко згадувати про той час, Ольга радіє, що «20 днів у Маріуполі» здобув визнання – на її думку, він допоможе відкрити очі світові на те, якою є Росія.

«Диво, що вижила»

Початок повномасштабної війни Ольга зустріла разом із сім’єю: чоловік, донька, син і зять. Її донька Анастасія чекала на первістка і переїхала з чоловіком у їхній, батьківський, дім. 10 днів вони провели у підвалі, а потім перебралися у пологовий будинок №3.

Ольга Гусак із чоловіком Олегом та сином Владиславом до повномасштабного вторгнення

У нас була надія, що пологовий не будуть обстрілювати

«Поруч із нашим домом – лікарня, але там вже нікого не було, окрім цивільних, які ховалися у підвалі. І ми поїхали в пологовий. Чоловік Насті сказав, що там, напевно, буде Червоний Хрест і, може, вивозитимуть людей. І все-таки в нас була надія, що пологовий не будуть обстрілювати», – згадує жінка.

Із 5 по 9 березня сім’я Ольги Гусак прожила в підвалі пологового будинку №3 разом із донькою Анастасією та її чоловіком. Щодня Ольга з чоловіком Олегом виходила з укриття готувати – попри небезпеку від постійних російських авіанальотів по місту.

«Літали два літаки: прилетіли, скинули бомби і полетіли назад на дозаправку. А потім - заново. І часу в нас було…, може, годинка-півтори між цим», – згадує маріуполька.

З тим, скільки крові я втратила – це диво, що вижила

Вранці 9 березня жінка також готувала їжу для тимчасових мешканців пологового будинку. Після крику її чоловіка про те, що наближається літак, Ольга разом з іншими почала бігти до укриття. Але не встигла.

«Мене знесло ударною хвилею – і я втратила свідомість. Все, більше я нічого не пам’ятаю. Я прийшла до тями вже в лікарні. Сказали, що з тим, скільки крові я втратила – це диво, що вижила», – згадує про той день Ольга.

Ольга Гусак після удару по пологовому будинку у Маріуполі

Від сильного удару Ользі травмувало стегно, перебило щелепу та посікло обличчя. Чоловіка Олега також поранило – у нього було перебите сухожилля на руці та зник слух на ліве вухо. Після поранення їх евакуювали у другу міську лікарню на правому березі Маріуполя. Два місяці вони не знали, чи взагалі живі її рідні – 10-річного сина Влада і вагітну дочку Анастасію з чоловіком також евакуювали.

«Дитині 10 років було на той момент. Йому і так було страшно, а тут на очах маму фактично розриває, мама вся в крові. І весь цей цей час він без мами з татом. Потім бідна донька – на ній і брат, і вагітність. І обстріли. І вона теж без підтримки мами, тата в такий час», – каже маріуполька.

«Воно з нами назавжди»

У квітні Ольга з чоловіком вперше змогли зв’язатися з рідними. Так вона дізналася, що донька Анастасія народила. Вони з чоловіком, син Ольги і тепер уже й внук – усі живі. Російські військові, зі слів доньки, спочатку вимушено вивезли їх у Донецьк, а далі сім’я намагалася евакуюватися в Європу.

«Я писала, телефонувала, але ж не було зв’язку. А потім додзвонилася до сина, він взяв слухавку і кричав: «Настю, Настю, мама дзвонить!» – розповідає Ольга.

Рідні домовилися зустрітися за кордоном. Ольга з чоловіком, тим часом, подолали 25 російських блокпостів до Запоріжжя. Згодом подружжя залишилося на лікування в Черкасах, а потім перебралося у Нідерланди, де на них уже чекали рідні.

Ольга Гусак із сім'єю в Нідерландах

Тут вони живуть разом уже майже два роки. Про ті дні в Маріуполі Ользі щодня нагадують отримані травми – нога досі болить, частину обличчя жінка не відчуває, на ньому залишилися шрами. А ще вона боїться звуку літаків.

«Все, що відбувалося з нами, маріупольцями – воно з нами назавжди, і це – травми, – каже Ольга Гусак. – Навіть у дитини є травми. Щоб ви розуміли, у нас досі є одяг, який Владик носив у підвалі. І викидати його не можна, тому що «це ж речі, я був у них в підвалі».

Маріуполька хоче повернутися в місто після деокупації, відвідати могили батьків. Але майбутнього для себе там більше не бачить.

«Кожен куточок нагадуватиме мені про все жахіття, яке там було. Після звільнення я заїду туди – в Маріуполі минуло 45 років мого життя. Але жити там? Ні, не зможу. Можливо, в іншій частині України – ми розглядаємо такий варіант. Але не там», – переконана Ольга Гусак.

«Знову це проживаєш»

Торік Ольга дізналася, що кадри з її рідними у той самий день, 9 березня 2022 року, коли вона заледве врятувалася від російського обстрілу, побачив світ. Відео наслідків обстрілу російськими військовими пологового будинку в Маріуполі стали частиною фільму журналіста Associated Press Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі». Він разом із фотографом Євгеном Малолєткою та продюсеркою Василісою Степаненко на той час були чи не єдиними журналістами, які знімали облогу міста.

Показ фільму «20 днів у Маріуполі»

У документальному фільмі, зокрема, видно Владислава – сина Ольги Гусак. На відео хлопчик кричить «Мамо! Мамко» – відразу після авіаобстрілу пологового. «20 днів у Маріуполі» Ольга дивилася у Нідерландах разом із сім’єю. Синові ж вирішили фільм не показувати.

«Важко було, бо ти розумієш, що ти – там. Знову це все проживаєш. Це дуже важкий фільм, але правдивий. Там все – правда. Як би я не розповідала, як би будь-який маріуполець не розповідав – це треба бачити», – переконана Ольга.

Попри важкі спогади, жінка радіє, що «20 днів у Маріуполі» існує. Ольга каже: не вірить, що стрічка може залишити когось байдужим після перегляду, і вважає, що її потрібно переглянути, щоб зрозуміти, що таке – Росія».

«Це – пекло, зло. Я не знаю навіть, які слова підібрати. Нехай світ бачить, що Росія має бути ізольована від усіх, за стіною, за колючим дротом. Фільм показує, що таке війна. І байдуже після нього бути не може. Я хочу, щоб цей фільм доносив світу, що треба Україні допомагати. Бо якщо нас переможуть, наступними можуть бути вони», – каже маріуполька.