Молот Богдана, вихованка гуртка «Рідний край» Центру дитячої та юнацької творчості Іванківської селищної ради на базі Шпилівського ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе - Глущенко Любов Митрофанівна

Війна. Моя історія

Осінь…  Холодний зимній вітер обриває листя, колише дерева…  Стук у вікно: від цього звуку здригаєшся, бо тепер, коли чорне крило війни накрило нашу Україну, кожний різкий звук – це сигнал небезпеки, нагадування про непрості воєнні часи.

День 24 лютого 2022 року теж був наповнений страшними звуками: перші вибухи, гул гелікоптерів, звірине ревіння ворожої техніки, котра повзла, мов страшна гусінь, на Київ. Потрібно було не розгубитись, не піддаватися паніці, вистояти, залишитися людьми.

Нашій великій родині це вдалося. Батьки були завжди поруч. Їх турбота, ніжні слова, часті обійми заспокоювали стривожені дитячі сердечка. Тривоги і страхи танули, мов весняний сніг, під теплом батьківської турботи. Вони уміли протягнути руки допомогли всім, хто цього потребував: ділилися продуктами, підтримували порадами і, просто, добрим словом. З першими теплими, по-справжньому, весняними днями прийшла тиша. Аж дивно. Це армія орків покинуло наш край. Тепер війна була від нас далеко, але продовжувала лютувати, як той злий потворний звір, на нашій українській землі.

У нас боліло серце за тих, хто боронить рідну землю на фронтах, хто хоче, щоб діти не здригалися від стуку гілки у шибку вікна. Родина розпочала вести боротьбу з ворожою армією, але вдома.

Тато, майстер на всі руки, взявся до зварювального апарату. Уміло майструє пічки обігріву («буржуйки»). Старший брат у свої 15 років, не по літах став дорослим, кожну вільну хвилину у майстерні з батьком. Адже воїни холодними зимовими днями так потребують тепла.

Мама опанувала процес виготовлення окопних свічок: маленьких вогників світла і тепла у вологих окопах наших захисників. Скільки її правні руки скрутили картону, розплавили і залили воску – не злічити. Тисячі свічок уже на передній лінії фронту, а робота не припиняється.

А скільки ненька спекла смаколиків для відправки на фронт! Скільки тепла вкладає у кожне печиво, булочку чи торт. Ми з молодшим братом, по-своєму, теж «воюємо» з ворогами: створюємо обереги, малюємо листівки-вітання, пишемо листи, які щораз докладаємо до речей, які відправляються у «гарячі» місця, де зігрівають душу захисників. Душа, як і тіло, потребує теж тепла. Це тепло несемо ми.

Кожного дня, за будь-якої погоди кипить робота. Минулої весни, під час великої повені на річці, коли був пошкоджений тимчасовий міст, тато човном переправляв виготовлені речі, щоб якнайшвидше вони потрапили до тих, хто їх потребує. Там були маскувальна сітка, пічки, окопні свічки, розпалювачі, обереги, малюнки – частинки наших сердець, які ми віддаємо на Перемогу.

Так хочеться, щоб стук гілки дерева у шибку сповіщав про негоду, а не про політ ворожої ракети, так хочеться, щоб прийшов Мир. Наша родина робить все можливе, щоб клята війна згинула назавжди!