Шиліна Ірина, Комунальний заклад «Покровський педагогічний фаховий коледж» департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації, 2 курс

Викладач, що надихнув на написання есе – Дмитренко Валентина Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів… Тисяча днів, які назавжди змінили моє життя, мою країну. Здається, ще вчора я, звичайна школярка, збиралася на уроки, а вже сьогодні на календарі страшна дата — 24 лютого 2022 року. Саме того ранку війна вдерлася в моє мирне життя, розбудивши мене від солодких мрій про майбутнє.

Пам’ятаю, як мама, зблідла й схвильована, повідомила про початок повномасштабної війни.

Я не могла повірити своїм вухам. Війна? Як це? Війна — це ж десь далеко, в книжках і фільмах. Але реальність була жорстокою. Сирени, вибухи, евакуація — все це стало частиною нашої нової страшної реальності.

Війна не лише зруйнувала моє відчуття безпеки, а й стала каталізатором багатьох змін у нашій родині. Батьки, які нещодавно посварилися, раптом знову зблизилися, об’єднавшись перед лицем спільної біди.

У березні 2022 року ми разом з мамою, сестричкою і тіткою виїхали на Волинь. Домашній поріг залишився позаду, а в серці залишилася туга за рідним домом і рідними людьми — татом, бабусею і дядьком.

Але вже у травні ми повернулися додому. Здавалося, найгірше позаду. Ми знову почали звикати до мирного життя. Але доля підготувала нам нове випробування. У серпні 2024 року в нашому селі стався приліт, який забрав життя нашої сусідки. Ця трагедія знову нагадала нам про війну, про її жорстокість. Батьки, переживаючи за наше життя, знову заговорили про евакуацію.

І ось 4 вересня 2024 року ми знову зібрали валізи й покинули рідну домівку. Серце розривалося від болю, але я розуміла, що батьки роблять усе для нашої безпеки.

Незважаючи на всі труднощі, я намагаюся залишатися сильною. Адже в мене є сім’я, є мрія. Я хочу вчитися, хочу стати вчителем і виховувати нове покоління українців. Я вірю, що після війни ми відбудуємо нашу країну, зробимо її ще кращою.

Ці 1000 днів війни зробили мене дорослішою. Я навчилася цінувати кожен день, кожну мить, проведену з рідними. Я зрозуміла, що найголовніше в житті — це сім’я, друзі й мирне небо над головою.

Я вірю в Україну, в наших захисників, які боронять нашу свободу. І я знаю, що ми обов’язково переможемо!