Москалюк Віталіна, Рівненський ліцей №26, 11-А клас

Викладач, що надихнув на написання есе – Сидорук Тетяна Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Важко повірити, що з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну пройшло стільки часу. Кожен день залишив за собою незабутній слід у моєму житті, і зараз, дивлячись на пройдену дорогу, я відчуваю, як змінилась і моя країна, і я сама.

24 лютого 2022 року став днем, який назавжди змінив життя кожного українця. Я пам’ятаю той ранок — суміш страху, здивування та нерозуміння.

Як це можливо? Як у XXI столітті, коли світ став настільки розвиненим і взаємопов’язаним, може статися така трагедія? Але потім з'явився інший, набагато сильніший момент — момент розуміння, що треба боротися, незважаючи ні на що.

Мій шлях під час війни — це шлях усвідомлення того, що я можу бути корисною своїй країні.

Спочатку було відчуття розгубленості. Новини постійно приносили звістки про вибухи, бомбардування, руйнування. Інтернет просто розривався від інформації, і часто траплялися фейки, що розсіювали дедалі більшу паніку. Але згодом я зрозуміла, що найбільша зброя у цій війні — це не лише фізична зброя, а й моральна. Наші єдність, сміливість та готовність допомагати одне одному стали надзвичайно важливими у війні.

Я почала долучатися до волонтерської справи. Допомагала збирати необхідні речі для військових, переселенців та тих, хто постраждав від бойових дій.

Мої родичі, бабусі та дідусі теж не сиділи склавши руки, і кожен зробив вагомий внесок. Волонтерство дало відчуття причетності, розуміння, що кожен із нас може стати маленьким елементом у великій боротьбі за свободу та незалежність.

Крім того, я відчула, як змінилася моя думка щодо незламності нашого народу. Ми завжди були нацією, що боролася за свою свободу, але тепер це стало більш очевидним. У той час, коли ворог намагається знищити нашу культуру, мову та самобутність, ми стаємо сильнішими та ще більш об'єднаними. Ми почали переосмислювати свою історію, своє коріння та свою мову. Особисто для мене це стало часом повернення до українських традицій та звичаїв, глибшого пізнання історії свого народу.

1000 днів війни навчили мене цінувати кожну мить життя.

Щодня, коли з’являється можливість побачити рідних чи почути від друзів повідомлення про те, що вони в безпеці, відчувається справжня цінність людських стосунків. Ми всі зрозуміли, як важливо підтримувати одне одного, навіть у дрібницях, і бути разом у найважчі моменти.

Також цей шлях показав мені, що війна змінює людей. Хтось стає ще сильнішим і непохитнішим, а хтось ламається під тиском обставин.

Проте кожен із нас робить вибір — або боротися, або здаватися. Я вирішила обрати боротьбу. Вона не завжди проявляється фізично — іноді вона полягає у збереженні внутрішнього спокою, підтримці інших чи простому продовженні життя, незважаючи на страх і небезпеку.

За ці 1000 днів Україна стала для мене не просто країною, в якій я живу. Вона стала символом незламності, сміливості та любові до свободи.

Мій шлях під час війни — це шлях самопізнання, розвитку та боротьби. І я впевнена, що навіть подальші події не дозволять нам зламатися, а навпаки, зроблять нас ще сильнішими, адже свобода і справедливість завжди перемагають.