Я жила в селі Павлівка Снігурівського району. Працювала фельдшером, у мене сім’я, двоє дітей. Все було добре до війни.

Я вдома була. О шостій ранку мені зателефонували і сказали, що війна. Потім - вісім місяців окупації. Не було світла, води. 

Рашисти тероризували нас. Ходили по домівках. Щось постійно шукали.

У нас був запас продуктів і води, але все закінчувалося. У людей були скважини, ми з них качали воду - так і вижили.

Зять був в АТО і так трапилось, що ми швидко попали в окупацію – донька з ним не встигли виїхати. Рашисти його забрали, але він потім втік від них, і вони з донькою виїхали на Херсон, звідти на Запоріжжя - і на Миколаїв.

Віримо в перемогу. Віримо, що наші хлопчики вистоять, і все буде добре. Після такого горя має бути все добре.