Я з Маріуполя, там прожив все життя. Мені 52 роки.

24 лютого почув вибухи, почув новини - так і дізнався про те, що війна.

Коли почалися рватися снаряди, «Гради», це було основним поштовхом до виїзду.

Ми виїхали в колоні машинами 15 березня. Виїжджали на адреналіні: основна задача була - просто виїхати з міста і врятувати своїх близьких. Ми поїхали до Львова. Дорогою взагалі незнайомі люди нас прийняли у Запоріжжі, і це було приємно.

Труднощів вистачає. Найбільше - сум за домом. Я дуже хочу повернутися додому. З рідними підтримуємо зв'язок, спілкуємося.

Шокувала сама війна, бо ніхто не очікував, що так буде. Шокувало те, що зробили з містом, і людські долі поламали. Стрес був, і він поки що нікуди не дівся.

Хочеться швидше повернутися додому, а поки що - просто чекаємо на перемогу.