Я працюю, але це не та робота, не до душі, не за статками. Працював я і водієм, і охоронцем. Зарплата була гідна, на життя вистачало.

11-12 липня 2014 року нас обстріляли і були жертви. Я тоді працював охоронцем, о третій годині ночі нас обстріляли просто на роботі. Тоді я зрозумів, що це все. Сестра моєї дружини залишилася без житла – її будинок розбили, він повністю згорів. Зараз вона живе в орендованому житлі.

Раніше до доньки було 15 хвилин пішки, а тепер не бачимося

3 червня 2015 року був обстріл і нам влучили в будинок. Усе розбило: скло, дах, побило стіни. Правда, нам Червоний Хрест виділив шифер, а ми самі перекривали. Хоча спочатку, як тільки [це сталося], ми все робили самостійно. Купували все за свій рахунок, тому що тоді нікому нічого не виділялося.

Я практично не виїжджав увесь цей час. Ми тиждень тільки жили в сусідньому селі, а так ховалися в підвалі. Один син живе з нами, а дочка залишилася на тому боці. Раніше ми могли піти до неї пішки менше ніж за п’ятнадцять хвилин, а тепер не бачимося.

Ми з дружиною жили на одну мою пенсію без зарплати. Дружина працювала в госпіталі, але його розбили. У нас було що поїсти, але, звичайно, «хороше» було життя. Буквально вчора були обстріли. У свій час було тихо, а зараз знову почали стріляти.