Трішина Дарія, 10 клас, Ліцей № 13 "Успіх" Полтавської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Манюненко Вікторія Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого, 2022 рік. Це міг би бути звичайний день, коли дорослі пішли б на роботу, а діти в школу. Тільки замість цього більшість із нас почули вибухи, а потім дзвінки від рідних о пʼятій ранку. Почалася повномасштабна війна.

Цей день я памʼятаю не дуже чітко, адже відчувала порожнечу, злість, страх, напевно, усі емоції змішалися в один великий, безкрайній океан, і я не знала, як із нього випливти.

Наша країна в одну мить просто завмерла, але ж в ту саму секунду багато людей встали на захист рідної Батьківщини.

Війна особливо не змінила мене. Можливо, тому, що теперішнє покоління дітей безстрашне, сильне. Особливо українські діти є такими. Ця сила тече в нас у крові. Єдине, що змінилося, – я стала більше насолоджуватися кожним проведеним днем із друзями, знайомими, а особливо з сімʼєю. Я здобуваю неоціненний досвід на уроках захисту Вітчизни, від рідних, перегляду роликів в інтернеті, як діяти в надзвичайних ситуаціях, спричинених війною, про які навіть не хочеться згадувати. Звісно, краще б цього досвіду не було. Краще б кожна українська дитина не знала б про це.

Хочу згадати й про наших героїв. Жоден твір, есе, нарис, які писала на конкурси, не обходяться без згадки про них. Без наших ЗСУ ми в прямому сенсі слова не могли б існувати.

У кожного свій герой у цій війні. У мене це тато, якого я можу не бачити місяцями, бо він захищає нашу Батьківщину. Кожна третя сімʼя в наш час має свого особливого, персонального охоронця спокою, і я не виняток. Пишаюся й чекаю з кожним днем все більше, тату. Кожні мати, батько, які не дочекалися свого сина чи доньки. Кожна дитина, яка чекає свого тата з полону. Кожна дружина, яка очікує зустрічі зі своїм захисником.

Нам усім відомо, що треба робити, щоб зупинити цей увесь хаос. Кричіть про війну! Полон убиває!

Завдяки якраз нашим супергероям у мене немає абсолютно ніякого страху. Я неначе перебуваю під їхнім великим, захисним крилом любові, довіри й ласки. Кожного разу, коли лячно мені, я згадую, що їм іще тяжче. І якщо чесно, це дуже допомагає, хоча, можливо, це й неправильна позиція. Я хочу знову наголосити: разом ми сила, разом ми переможемо в цій війні й зупинимо ворога! Нас віра врятує!

"Життя – це буревій, а віра – якір, що тримає нас на поверхні, не даючи зникнути в безодні."