Алла Горнюк — сімейна лікарка з понад 25-річним стажем. Родина щойно повернулася з відпустки, як почалося повномасштабне вторгнення росії. Перші вибухи — і перші дзвінки від знайомих: «Що будемо робити?». Чоловік Алли, медик і ветеран війни 2014 року, відповів коротко: «Будемо воювати, а що ми ще можемо?» Разом з іншими медиками він став на чергування в Клавдієво-Тарасове, у складі місцевої оборони. Тижнями не бував вдома — день і ніч чергував, допомагав, чим міг. 

Сидіти вдома Алла теж не могла. Приймала пацієнтів, розподіляла ліки, рятувала. Особливо важко було хворим на діабет і тим, хто залежить від гормональної терапії. Дочка розносила памперси, каші, дитяче харчування.  «Коли ти чимось зайнятий — трохи легше», — каже медикиня. 

Привозили і поранених. Серед них — діти. «Привезли дівчаток, яких розстріляли на дорозі. Одна — вже в агонії. І ти хочеш допомогти, але не знаєш як. А потім розумієш — не можеш...» Одну з сестричок тоді врятували, іншу – ні.  Для Алли ці хвилини — досі найважчі в її пам’яті.