Я з міста Краматорська. Ми жили нормально, нікого не кликали сюди. Працювали на заводі. Потім на пенсію вийшли і ще трудилися. Мені 67 років.
О п’ятій ранку пролунали вибухи. Прилетіли ракети на аеродром. А потім - почалося… Ми у квітні виїхали в Кропивницький. Згодом повернулися назад, були вдома. А пізніше виїхали до доньки в Слов’янськ.
Ми виїхали 7 квітня, а 8 числа обстріляли залізничний вокзал. Дівчина з нашого району загинула. Але ми вже були в Кропивницькому на той момент.
Рідних уже п’ять років не бачу. Мамі 88 років. Вони з братом у Горлівці.
Приємно, що ми отримували допомогу. Правда, не знаю, від кого. Цим більше син займався. Я в лікарні лежала, і мені давали безоплатну допомогу за програмою.
Миру хочеться і спокою, а більше нам нічого не потрібно.
