Я проживала в Миколаєві. До війни життя було прекрасне. Мені 20 років. У мене була впевненість у завтрашньому дні. Ми навчалися, працювали, мріяли.
В перший день війни у нас почалися обстріли. Усе вибухало. Було страшно, ми ховалися. Десь чотири тижні побули в Миколаєві. А коли почалися сильні обстріли, то виїхали до Львова.
Запам’ятались постійні стреси і хвилювання за рідних, які залишилися в Миколаєві. Переживання за будинок. Хотілося, щоб було куди повернутися. Невідомість – це важко. Особливо, коли не знаєш, чи взагалі повернешся додому.
Війна наклала величезний відбиток на людей. У багатьох родичів почалися панічні атаки. Психіка стала нестабільною. Війна вплинула негативно.
Я була приємно вражена, коли ми приїжджали, а нам всі пропонували допомогу. І волонтерський рух мене вразив. Те, як люди згуртовуються й допомагають нашим військовим.
Мрію, щоб закінчилася війна і більше ніхто не помирав. Це найголовніше.
