Я із Запоріжжя. Мені 69 років. Син зателефонував дуже рано, сказав: «Мамо, почалася війна!» В перші дні дуже тяжко було звикнути.  

Кожен день важкий. Діти залишилися в Запоріжжі, а ми поїхали в Лебедин Сумської області. 

Нерви вже здавали. Не могла терпіти: нас бомбили, гучно було постійно. Діти все ще там, тому кожен день тяжко.

Ось недавно Запоріжжя бомбили. Прилетіло близько біля будинку, де живуть діти. Це стрес дуже великий.

Буває, і ночами не сплю: дуже гучно виє сирена, дуже мені тяжко. Недавно лежала в лікарні з інсультом.

Я вважаю, що війна має в цьому році закінчитися. Я вірю ЗСУ, вірю своїй батьківщині. Наша держава стане передовою, буде прикладом для усіх тих, хто зараз нам допомагає. Думаю, що ми вистоїмо і будемо квітучою державою.